Губергріц Макс Мойсейович – вчений і клініцист,
лікар-терапевт, доктор медицини, професор,
академік АН Української РСР,
заслужений діяч науки Української РСР,
завідувач кафедри і клініки пропедевтики внутрішніх хвороб:
до 140-річчя від дня народження
Губергріц Макс Мойсейович (19.01.1886–06.05.1951) – вчений і клініцист, лікар-терапевт, доктор медицини (1917), професор (1920), академік АН Української РСР (1948), заслужений діяч науки Української РСР (1935), завідувач кафедри і клініки пропедевтики внутрішніх хвороб (1928–1951).
Макс Мойсейович Губергріц народився в м. Дерпт (нині м. Тарту, Естонія) в родині лікарів. Закінчив Ревельську Олександрівську гімназію (діяла з 1872 по 1917 роки) з золотою медаллю в 1904 році. З відзнакою закінчив в 1911 році медичний факультет Університету Св. Володимира. Учень професора В. П. Образцова, який і запропонував молодому талановитому вченому продовжити науково-практичну роботу в терапевтичній клініці медичного факультету. Докторську дисертацію М. М. Губергріц захистив в 1915 році.
З 1918 року М. М. Губергріц працює в Києві: завідувач кафедри спеціальної патології і терапії внутрішніх хвороб (1920–1928), завідувач новоствореної кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб (1928–1951) Київського медичного інституту. Під його керівництвом була розширена клінічна база нової кафедри і у 1935 році налічувала 103 стаціонарних ліжка, одночасно кафедра була клінічним відділом НДІ ендокринології та НДІ харчування.
Наукові дослідження: фізіологія і патофізіологія кровообігу та травлення; питання ендокринології; лікувальне харчування; нейрогуморальна регуляція; проблеми болю; електрокардіографія. Запропонував оригінальні методики вивчення функції підшлункової залози, описав низку симптомів хронічного панкреатиту та апендициту, біохімічні зміни крові при порушенні діяльності внутрішніх органів. Очолював групу лікарів, які вивчали причини набрякової геморагічної системи. Приділяв велику увагу патології серцево-судинної системи: грудна жаба, безбольові форми інфаркту міокарда, механізм серцевого болю, клініка вмираючого серця. Одним з перших в колишньому СРСР застосував метод електрокардіографії. Перед смертю вчений самостійно діагностував у себе інфаркт міокарда, що було підтверджено розтином, який зробили за його заповітом.
Академік М. М. Губергріц – талановитий педагог, засновник київської наукової школи клінічних фізіологів, патофізіологів і терапевтів. Автор близько 150 наукових публікацій, у тому числі 6 монографій. Під його керівництвом підготовлено 30 кандидатів та докторів наук. Член редколегій фахових журналів. Член Вченої методичної ради МОЗ Української РСР, заступник голів правлінь Всесоюзного та Українського товариств терапевтів.
За видатні наукові досягнення М. М. Губергріцу присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки (1935), нагороджено двома орденами Трудового червоного прапора та орденом Червоної зірки.
Науковий доробок Губергріца М. М. представлено в: імідж-каталозі «Наукові праці вчених-медиків НМУ імені О. О. Богомольця», електронному каталозі, алфавітному та систематичному каталогах.
мережах: