ТРАГЕДІЯ БАБИНОГО ЯРУ:

СТОРІНКА ІСТОРІЇ

29 вересня 1941 року в урочищі Бабин Яр нацисти розпочали розстріл єврейського населення в Києві. Це був не перший випадок масових вбивств євреїв, проте ніколи раніше людство не чуло про таку кількість жертв. Урочище стало братською могилою для майже 34 тисяч людей. Це місце стало всесвітньо відомим символом Голокосту. Протягом довгих років історики та спецслужби вели дослідження про те, що відбувалося у ті дні в урочищі та довкола нього.

У період нацистської окупації Києва у 1941–1943 роках у Бабиному Яру були розстріляні євреї, роми, пацієнти психоневрологічної лікарні, радянські військовополонені, радянські активісти, члени Організації українських націоналістів (ОУН) та інші. Розповіді очевидців свідчать про те, що першими жертвами стали представники київської єврейської громади. Вбивства в Бабиному Яру тривали до осені 1943 року і припинилися лише за кілька днів до того, як 6 листопада радянські війська знову взяли під контроль Київ. За підрахунками, у період окупації Києва, в Бабиному Яру було вбито близько 100 000 людей.

У серпні 1943 року німці зрозуміли що військові СРСР наближаються до Києва, та розпочали дії, які б могли приховати те, що відбувалося в Бабиному Яру впродовж цього часу. Для цього вони використовували ув’язнених, які перебували в Сирецькому концтаборі, що розташований неподалік. Сирецький табір був створений німцями в травні 1942 року, та служив для утримування радянських військовополонених, партизанів та євреїв, які пережили масові вбивства наприкінці вересня 1941 року.

Для того щоб приховати масові розстріли, німці направили 321 полоненого із Сирця, щоб ті розкопали братські могили в яру та спалили останки загиблих. Вісімнадцять ув’язнених, яким вдалося втекти та сховатися, свідчили про ці злочини перед радянською владою в листопаді 1943 року.

У повоєнні десятиліття радянська влада не акцентувала свою увагу на геноциді саме єврейського народу, встановлений в урочищі пам’ятник містив текст «Світлої пам’яті 140 000 громадян м. Києва, звіряче закатованих німецькими окупантами 1941 р.». У 1991-му, на 50-ті роковини трагедії, було урочисто відкрито Менору, відбувся знаменний виступ Леоніда Кравчука, на той час ще голови Верховної ради України, у якому він просив вибачення у єврейського народу за участь частини українців у нацистських злочинах.

Після проголошення Незалежності України пам’ять про жертв трагедії вшановується щорічно. Кожного року 29 вересня оголошується днем жалоби.

 

вересень 2022 року

03057, м. Київ, вул. Зоологічна, 1

тел. (044) 454-49-58, (044) 454-49-28

E-mail: library@nmu.ua