Удовенко Володимир Васильович – лікар-гігієніст,
доктор медицини, професор,
завідувач кафедри загальної гігієни Київського медичного інституту,
голова комісії з українізації при Інституті,
дійсний член науково-дослідної кафедри теоретичної медицини ВУАН:
до 145-річчя від дня народження
Удовенко Володимир Васильович (09.07.1881 – 08.12.1937) – лікар-гігієніст, доктор медицини, професор, завідувач кафедри загальної гігієни Київського медичного інституту (1923–1929), голова комісії з українізації при Інституті, дійсний член науково-дослідної кафедри теоретичної медицини ВУАН (з 1928 р.).
Володимир Васильович Удовенко народився в Києві. В 1907 році закінчив з відзнакою медичний факультет Університету Св. Володимира. Самостійно обрав земську службу та працював земським лікарем Бердичівського повіту, до складу якого входило на той час 7 лікарських дільниць. Під час роботи В. В. Удовенко запровадив систематичне ведення санітарної статистики лікарських дільниць і у 1912 році почав працювати за сумісництвом санітарним земським лікарем, що дозволило йому безпосередньо займатися справою поліпшення санітарних умов у повіті, організацією протиепідемічних заходів, активізацією віспощеплення, шкільно-санітарного нагляду, організацією санітарного опікунства. У 1913 році Володимир Васильович був переведений в Київ на посаду помічника завідувача губернського санітарного бюро.
З початком Першої світової війни В. В. Удовенко був мобілізований до війська, де служив: військово-санітарним лікарем Південно-Західного фронту (1915–1917), одночасно завідувачем санітарно-статистичної частини санітарного управління армії (з 1916), начальником лікарняно-гігієнічного відділу Південно-Західного фронту (1917).
В 1917–1920 роках під час Української національно-демократичної революції Володимир Васильович долучився до відновлення української державності та працював завідувачем санітарно-статистичного відділу медико-санітарної управи Генерального секретаріату внутрішніх справ Української Центральної Ради, помічником директора, згодом директором санітарного департаменту в Міністерстві народного здоров’я та опікування. В цей період В. В. Удовенко організував продовольчий загін № 3, епідемічний шпиталь № 2, потяг-лазню, лабораторію, бригаду для щеплення антихолерною вакциною. Такі заходи здійснювались департаментом там, де місцеві організації не мали можливості зробити це самостійно, а поточні ситуації з великою кількістю біженців та військовополонених вимагали системного підходу до вирішення гігієнічно-санітарних проблем.
Після встановлення радянської влади спочатку В. В. Удовенка, як високо кваліфікованого фахівця, залучають до роботи в санітарно-епідеміологічній галузі. Одночасно він викладав українською мовою в кількох освітніх закладах немедичного напряму: кооперативний технікум (1919), технічне і будівельне відділення вечірнього будівельного технікуму (1920), кооперативна школа Союзбанку (1920–1921), курси шкіряників (1920–1921), виробниче відділення політкурсів (1921), доцент, завідувач кафедри гігієни санітарно-технічного відділу Київського політехнічного інституту (1921).
В 1921 році В. В. Удовенко викладав, а згодом очолював курси з підготовки санітарних лікарів при Київському медичному інституті, в 1922 році його обрано приват-доцентом кафедри загальної гігієни, а в січні 1923 року – завідувачем кафедри. На посаді завідувача кафедри Володимир Васильович зробив важливий внесок: удосконалив форми і методи навчання. Професор В. В. Удовенко був організатором україномовного навчання в КМІ та головою комісії з українізації при інституті.
Наукові дослідження: гігієна будівельних матеріалів та житлового будівництва, зокрема в сільській місцевості; очищення та знезараження води. Розробив методику вивчення вентиляційних властивостей будівельних матеріалів. Автор низки науково-популярних видань, метою яких було поширення гігієнічних знань серед населення. Серед них книга «Житло та здоров’я» (1924). Дійсний член науково-дослідної кафедри теоретичної медицини ВУАН (3 1928).
Професор Володимир Васильович Удовенко 22 листопада 1929 року був заарештований у справі Спілки визволення України (СВУ) та опинився на лаві підсудних у числі представників науково-творчої та масової інтелігенції. Засуджений до 8-ми років ув’язнення, покарання відбував у Соловецьких таборах, де був розстріляний 8 грудня 1937 року. Посмертно реабілітований в 1989 (справа СВУ) та 1996 роках.
мережах: