Шамрай Євген Федорович – відомий вчений-біохімік,
доктор біологічних наук, професор,
заслужений діяч науки Української РСР,
завідувач кафедри біохімії, декан лікувального факультету,
виконувач обов’язків ректора Київського медичного інституту
імені О. О. Богомольця:
до 115-річчя від дня народження
Шамрай Євген Федорович (14.07.1911–04.07.1980) – відомий вчений-біохімік, доктор біологічних наук (1952), професор (1955), заслужений діяч науки Української РСР, завідувач кафедри біохімії (1955–1976), декан лікувального факультету (1954–1957), виконувач обов’язків ректора Київського медичного інституту імені О. О. Богомольця (1956–1957).
Євген Федорович Шамрай народився в багатодітній селянській родині в с. Мала Новоселиця Полонського району Кам’янець-Подільської області (нині Хмельницька область). Початкову освіту здобув у церковнопарафіяльній школі. Працювати почав у 14 років на цукровому заводі, де через п’ять років працював на посаді агронома, після закінчення на відмінно Полонського агрономічного технікуму. З 1933 по 1938 роки Є. Ф. Шамрай навчався на біологічному факультеті Київського університету (нині КНУ імені Т. Г. Шевченка), де і працював після закінчення навчання асистентом кафедри біохімії Київського медичного інституту (1938–1941).
В 1941 році Є. Ф. Шамрай добровільно пішов у військо, служив лаборантом 339-го медико-санітарного батальйону в Каневі. Під час Другої світової війни важко поранений потрапив у полон. Завдяки лікарям-військовополоненим зміг втекти з полону та майже до кінця 1943 року воював у партизанському загоні на Київщині. Як біохімік Євген Федорович намагався відшукати необхідні для поранених ліки в умовах війни: використовував терапевтичні властивості картопляного соку, зокрема при перев’язках. Після визволення Києва та Київської області від нацистських окупантів Є. Ф. Шамрай у 1944–1945 роках працював на адмінпосадах Баришівського району та в Броварах.
Після завершення війни Євген Федорович повернувся до наукової роботи на кафедрі біохімії Київського медичного інституту: асистент кафедри (1945–1947), доцент (1953–1954), професор (1954–1955), завідувач кафедри (1955–1976). Розшукавши свої довоєнні праці, в 1946 році захистив кандидатську дисертацію. У 1947–1953 роках Євген Федорович працював у Станіславському медичному інституті (нині Івано-Франківський НМУ), де з 1948 року очолював кафедру біохімії. Докторську дисертацію захистив в 1952 році. Окрім наукової роботи на кафедрі біохімії в Київському медичному інституті, після повернення в Київ Євген Федорович працював деканом лікувального факультету (1954–1957) та виконував обов'язки директора інституту (нині ректора) (1956–1957). З 1959 року професор Є. Ф. Шамрай працював за сумісництвом на посаді керівника лабораторії з пошуку та вивчення нових протизаплідних засобів Українського НДІ охорони материнства та дитинства.
Наукові дослідження: вивчення механізмів дії поліфенолів рослин, вітамінів С і Р; обґрунтував клінічне застосування вітамінів, створив та впровадив у медичну практику нові види вітамінів. Один із розробників препарату галаскорбін (застосовується при опіках, в комплексній терапії, в оперативній і променевій терапії), який застосовували також за кордоном, зокрема у Франції, США, Японії. У 1974 році Є. Ф. Шамрай співпрацював з Інститутом фізичної хімії імені Л. В. Писаржевського АН Української РСР. Автор понад 200 наукових праць. Під керівництвом професора Є. Ф. Шамрая захищено 12 докторських і 65 кандидатських дисертацій. Учасник вітчизняних, всесоюзних та міжнародних фахових наукових симпозіумів.
Як учасник Другої світової війни Євген Федорович нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня та медалями. За заслуги в розвитку медичної науки професору Є. Ф. Шамраю присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки Української РСР».
Науковий доробок Шамрая Є. Ф. представлено в: імідж-каталозі «Наукові праці вчених-медиків НМУ імені О. О. Богомольця», електронному каталозі, алфавітному та систематичному каталогах.
мережах: